Лютеранське богослов’я базується на вченні реформатора Мартіна Лютера, яке виникло у XVI столітті й стало основою віровчення Народної церкви Данії. Основні принципи лютеранства виражені у трьох латинських формулах:
- Sola gratia – спасіння приходить тільки через Божу благодать.
- Sola fide – спасіння можливе тільки через віру, а не через добрі вчинки.
- Sola scriptura – Біблія є єдиним авторитетним джерелом віри.
Це означає, що людина не може заслужити спасіння власними зусиллями, а отримує його як дар Божої благодаті через віру в Ісуса Христа.
Мартін Лютер наголошував на тому, що Біблія є найвищим авторитетом у справах віри. Саме тому проповідь і читання Святого Письма займають центральне місце у богослужінні Народної церкви Данії. Лише два таїнства визнаються як встановлені Христом: хрещення та причастя (Євхаристія). Через них Бог передає свою благодать віруючим.
Ще однією важливою ідеєю лютеранства є “загальне священство всіх віруючих”, що означає, що кожен християнин має безпосередній зв’язок із Богом і не потребує посередників у вигляді священиків або святих. Лютеранські пастори не мають особливого духовного статусу, а виконують роль проповідників і наставників у вірі.
Лютеранське богослов’я також підкреслює свободу християнина – віра не є дотриманням суворих правил, а насамперед живими відносинами з Богом, що ґрунтуються на любові та благодаті.